ТВЕРДОГОЛО́ВИЙ, а, е, розм.

1. Розумове обмежений, дурний. Твердоголова людина; // Відсталий, консервативний.

2. у знач. ім. твердоголо́ві, вих, мн. Про консерваторів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 49.