ТА́К-ТО.

1. присл. Підсил. до так І 1, 3. Так-то вони собі там гуторять, а вдова-небога, встаючи й лягаючи, поклони б’є перед образом (П. Куліш, Вибр., 1969, 272); Мій жених був хороший такий, господи! Чорнявий, ставний… Так-то вже я його сподобала! (Вовчок, І, 1955, 3).

Не та́к-то — не дуже, не зовсім, не настільки. Я в Гадячі сього літа не буду, але ж се нічого, жива буду, ще не раз приїду, а за границю не можна відкладать, бо туди не так-то легко зібратись, як в Гадяч… (Л. Укр., V, 1956, 144); — Фашизм не так-то просто здає позиції. Міняє шкіру, заповзає в нори (Гончар, III, 1959, 172).

2. част. ствердж. Уживається для вираження підсумку роздумів з приводу чогось; справді. — Лебідь бачить тільки свою пару, своє озеречко, а людина — ого-го! Їй видно куди ширші обрії! І назад, і вперед. Самі подумайте: хіба є хто на землі крилатіший за людину? Так-то, дочко… (Гончар, III, 1959, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 25.