ТАК-ТА́К.

1. част. Уживається в реченні для підсилення ствердження чогось. — Меласю! — обернувсь до жінки. — От нам зятьок! Лесю, от жених тобі під пару, так-так! (П. Куліш, Вибр., 1969, 61); — Всіх перебиваєш, не даєш людині закінчити думку.. Помовч. Так не можна. Потім ти хвалькуватий, так-так. Хвалькуватий і грубий з людьми (Довж., І, 1958, 478).

2. виг. Уживається як звуконаслідування. Гупали ціпи по дворах найбідніших, гуркотіли віялки й терниці так весело по дворах-— трр-ах… так-так… трр-ах… так-так… (Головко, II, 1957, 24); Годинник вистукував на стіні, наче одинокий кінь серед тихої ночі вибивав копитами по кам’яному бруку: «Так-так, так-так» (Томч., Жменяки, 1964, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 25.