ТАЙНИ́К, а́, ч.
1. Те саме, що схо́ванка; сховок, потайник. У лісі Петро з глибокого тайника, що віє передосінньою прохолодою, дістає обмотаний плащ-палаткою автомат (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 592); [Долорес:] Дон Жуане, тут є тайник під церквою, сховайтесь (Л. Укр., III, 1952, 340).
2. тільки мн., чого, перен. Про що-небудь нерозгадане, нез’ясоване; місце, куди немає доступу іншим; найпотаємніше. Його вабили темні тайники хворого мозку, нерозвідані висоти вищої нервової системи (Вол., Місячне срібло, 1961, 17); З тонким проникненням у найглибші тайники психології селянина малює письменник [В. Стефаник] усі ті суперечливі почуття, які переживає Іван Дідух, їдучи в далекий край (Іст. укр. літ., І, 1954, 679); Велич Т. Г. Шевченка у тому, що він глибоко проник у тайники народної душі і в своїй полум’яній поезії відбив прагнення трудівника до волі (Вітч., 2, 1964, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 17.