Про УКРЛІТ.ORG

та

ТА1 див. той.

ТА2, спол. I. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць; за значенням відповідає спол. і.

1. Поєднує однорідні члени речення. Поки хліб та вода, то ще не біда! (Укр.. присл.., 1963, 62); Тулиться Чіпка до баби та стиха шепче: «Я, бабусю, добрий… я злого не робитиму» (Мирний, І, 1949, 145); // Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття або коло близьких понять. Спершу стара пані тішилась велико тими гостьми, а далі, як почались між ними сварки, стала думати та гадати: — не рада вже їм, да не одбити (Вовчок, І, 1955, 112); Не день, не годину, в журбі та в печалі, Прожив той співець, як в пустині (Л. Укр., І, 1951, 344); // З’єднує повторювані слова з метою підсилення вислову. А ворон спускається все нижче та нижче (Коцюб., І, 1955, 221); — Ой, далеко, браття, до нього [Берліна] йти… Буде ще крові та крові… (Гончар, III, 1959, 123).

2. Поєднує речення, які виражають одночасність дії. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Шевч., І, 1963, 3); // Поєднує речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події. Було тихо. Та от почали долітати крики (Довж., І, 1958, 237).

Та й: а) поєднує однорідні члени речення й цілі речення. Він тільки рукою махнув та й заривсь у сіно (Вовчок, І, 1955, 74); — Я вже й бичків напоїв, і фураж одержав, а тебе все нема та й нема (Тют., Вир, 1964, 9); б) указує на несподіваний перехід від однієї дії до іншої. Придане [придани] Постіль пішли слати У комору, а молода Вийшла мовчки з хати, Та й пропала (Шевч., II, 1963, 212); в) поєднує однорідні члени речення або цілі речення, що виражають причиново-наслідкові відношення. Пригадаю батька.. та й заплачу серцем одиноким (Мирний, V, 1955, 323).

II. приєднувальний. Приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку. — Чи ти ба, як голуби обсіли хреста? Та самі з себе білі! (Н.-Лев., VI, 1966, 61); Біля призьби в нього [хлопчика] і хата своя, і ціле хазяйство, та не якесь злидарське — в загоні не одна пара волів круторогих (Головко, II, 1957, 190); // У сполученні з прислівником ще уточнює та підсилює виразність раніше висловленої думки. [Прочанин:] Ти мене не бійся. Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таку добрячу (Л. Укр., III, 1952, 127); Він мав у підлеглих і в начальства значний авторитет як знавець своєї справи та ще як людина суворо принципова (Гончар, III, 1959, 198); // Уживається в значенні, близькому до крім того, до того ж (із підсилювальним відтінком). Все, що тут написано, в майбутню кінокартину, звичайно, не ввійде, та навряд чи воно там і потрібне (Довж., І, 1958, 67).

Та й: а) приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку. Данило Підіпригора сходить з дороги і прямує навпростець, на болото: так набагато ближче додому, та й коли за ним здумають погнатися Погиба з Бараболею — сюди не наважаться піти (Стельмах, IІ, 1962, 67); б) на початку питального речення підсилює думку попереднього речення. Він любив землю, як пташка повітря, риба — води. Та й що варт селянин без землі? (Коцюб., І, 1955, 110).

◊ Та й го́ді див. го́ді; Та й по всьо́му див. весь1.

Та й у (в) до́брий час див. до́брий.

III. протиставний.

1. Приєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього; за значенням близький до спол. але, проте. Світить місяць у віконце. Та в очах темніє (Г.-Арт., Байки.., 1958, 154); Широке, розлоге поле, та не людське воно, а панське (Коцюб., І, 1955, 110); Вже й по тюрмах їх [співців] саджали, Та ніщо не помагає, Їх пісні ідуть по людях (Л. Укр., І, 1951, 380); Тату мій… Мій добрий дід був трохи злий на тебе, ну, а ти на нього. Та він любив тебе (Сос., II, 1958, 357); // Уживається з обмежувальним значенням; за значенням близький до спол. тільки. І згадую Україну, І згадать боюся. І там степи, і тут степи. Та тут не такії. Руді, руді, аж червоні, А там голубії (Шевч., II, 1963, 64).

2. Уживається в протиставно-допустових конструкціях на початку головного речення, підкреслюючи логічну невідповідність між змістом головного та підрядного речень. Хоч ізійшлися і раненько. Та пан Еней наш опізнивсь (Котл., І, 1952, 146); // З обмежувально-допустовим значенням уживається для сполучення однорідних членів речення. До того, й самі достатки його не які були, щоб можна було розкидатися, як другі, хоч і прості, та багатирі-дуки (Мирний, І, 1954, 150); — Ну, так хто кого? — не обертаючись, щоб не розсміятися з гороб’ячої завзятості Кушніра, питав Свирид. — Обоє один одного, — неохоче відповів Степан. — Хоч і гладкий, та жилавий, чорт (Стельмах, II, 1962, 13); // Разом із спол. зате вживається з відтінком компенсаційного протиставлення. [Співець (Торкає струни, щоб показати їх голос):] Слабенько грають. Та зате сі струни колись бриніли у руках пречистих святих співців (Л. Укр., II, 1951, 154).

◊ Та ба — уживається для вираження заперечення сподіваної дії. Полетів би, послухав би, Заплакав би з ними… Та ба, доля приборкала Меж людьми чужими (Шевч., І, 1951, 68); — Хоть і здається, що нас одна недоля спіткала, та ба! (Барв., Опов.., 1902, 226); Та й то — поєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього. Декотрі зачіпали його, заговорювали з ним; він обзивався до їх одним словом, та й то знехотя (Н.-Лев., VI, 1966, 303); Згадаймо, нарешті, що збірники творів Пушкіна, які тоді виходили, містили в собі знов-таки тільки деякі речі, та й то покалічені царською цензурою (Рильський, X, 1962, 17).

IV. перелічувальний. Поєднує слова або цілі речення в переліку. Тільки і мрії було, щоби клаптик малесенький поля, Дім, та город, та криниця з веселим струмком біля дому (Зеров, Вибр., 1966, 259); Запахла осінь в’ялим тютюном. Та яблуками, та тонким туманом (Рильський, І, 1956, 63).

ТА3, част. підсил.

1. Уживається на початку речення для посилення висловлюваної думки; адже, таж, тож. Молдувани [молдавани] обурились. Хто має право рубати їх виноградники? Та вони на шматки розірвуть першого, що підніме сокиру над кущем (Коцюб., І, 1955, 194); — Воля?.. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться. — Як-то не доведеться? Та як ми сюди переходили, то сам управляющий нам казав, що трошки поробимо на пана, а тоді воля буде! (Хотк., 1, 1966, 95); // Разом із часткою так підсилює слово, перед яким стоїть (найчастіше прислівник, уживаний як обставина способу дії). Глянув він на мене — та так жалібно, аж за серце вхопив (Коцюб., І, 1955, 304); І тоді лише схаменувся [Кльоц], як ущемило його порядно. Та так порядно, що нема як уже й ворухнутися (Хотк., II, 1966, 329); // Уживається в питальному та окличному реченнях при слові, на яке падає логічний наголос. Катря втихомирилася. Та як же було й не втихомиритися, коли син обіцяв такі багаті приноси? (Мирний, IV, 1955, 288); — Товариші, та невже ви не розумієте, якого лиха ми можемо накоїти своїм виступом? (Головко, II, 1957, 469); Як вабить пристань запальних малят, Романтиків у трусиках і майках! Та що малят! Кого вона не вабить! (Рильський, III, 1961, 111); // Уживається з дієсловом наказового способу для підкреслення прохання чи спонукання. — Та ти хоч скажи, в чім річ. Перестань плакати (Хотк., II, 1966, 59); Уже на горбі Артем.. оглянувся назад і ще гукнув неголосно: «Та вертайтесь уже, мамо!» (Головко, II, 1957, 425); // Перед часткою н і підсилює заперечувальний зміст речення. Та ні! не годен я списать цвітінь твою [Прованс]! Коли ж я мушу жить у іншому краю (Зеров, Вибр.. 1966, 491).

2. Уживається в різних мовних ситуаціях, коли немає можливості чи бажання точно відповісти на поставлене питання. — Чого ти не поснідав, тату? — поспішаючи за батьком, питає вона. — Та-а, — махає рукою Полікарп (Зар., На.. світі, 1967, 86); — А чому ви, Ганю, довгоносими [яйцями] не підсипаєте? — аж присів [дядько Микола] біля решета, на яке вже мостилася квочка. — Та, — відмахнулася мати рукою (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 48).

3. Уживається в середині речення перед присудком чи групою присудка для підсилення їх значення. Тілько тепер згадала, що вона не за мужиком, а за дворянином, і що справді добре б було, якби Кирило та був паном (Мирний, І, 1954, 150); Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Л. Укр., І, 1951, 198); // Уживається в народній поезії та в стилізації під народнопоетичну мову. — Не хочу я женитися. Не хочу я братись,.. А піду я одружуся З моїм вірним другом, З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом (Шевч., II, 1963, 169); І ту пісню [наспівував батько], де розповідається, як на горі удівонька та пшениченьку сіє, і ще багато-багато сумовитих і задушевних пісень (Мас., Життя.., 1960, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 7 - 8.

I. Та мѣст. женск. р. при муж. р. той.

II. Та ! зват. пад. отъ тато. Та! що ти робиш. Шейк.

III. Та сз.

1) И, да. Батько та мати. Харьк. За степи та за могили, що на Україні, серце мліло. Шевч. Од моря та й до моря. К. Псал. 164.

2) Но, да. Полетіла 6 я до тебе, та крилець не маю. Котл. Н. П. 340.

3) Да, вотъ. Вилізь на вербу та й подивись. Левиц. І. 208. Та була в мене жінка, та була в мене любка, та післала мене в ліс, щоб я єї дров привіз. Н. п. Та де! Да нѣтъ. Він добре співає? — Та де. Та-’дже, та-же, та-же ж, та-ж. Сокращ. изъ та адже, та адже ж. Да вѣдь, да вѣдь же. Ой відай ти слабий, хорий, ти мій милий Сосновиченьку? — Та-’дже видиш, що не жарти! Гол. І. 82. Та-же ти знаєш, що я не маю нічого. Та-же я тобі казав, що будуть гості.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 241.

вгору