СІ́ЧЕНЬ, чня, ч. Назва першого місяця календарного року. Січень січе та й морозить, Газда з лісу дрова возить (Гал.-руські.. приповідки, І, 1901-1905, 102); Зима відразу страшним упирем налягла на галицьку землю. Було се в половині січня (Фр., IV, 1950, 45); Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів (Ю. Янов., II, 1958, 188).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 235.

Січень, чня, м. Январь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 129.

сі́чень — назва першого місяця календарного року; народні назви — сні́жень, снігови́к, льодови́к, щипу́н, тріску́н; другий місяць зими; початком року місяць став з 1700 р. згідно з реформою Петра І; один з найхолодніших місяців у році, — «хоч і сонце блищить, зате й мороз тріщить», «січень снігом січе, а мороз вогнем пече»; саме на цей місяць припадають водохресні морози; одну з версій походження назви дає Я. Головацький: «Січень, здається, від того так названий, що в той час звичайно сніги, інеї з вітром січуть, або борше від «січа» — вітки, суччя, котрі дають взимі маржині [худобі]…»; період новорічно-різдвяних свят, цілого ряду яскравих народних обрядів; місяць започатковував сподівання на новий добрий урожай, тому предки за допомогою обрядів, пісень, словесних побажань намагалися убезпечитися від злигоднів, недороду і казали: «Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний», бо «січень без снігу — літо без хліба»; існували прикмети, — «якщо дерева в січні часто покривалися інеєм — на щедрий урожай», «якщо січень мокрий та з відлигами — жди холодного літа», «якщо січень холодний — липень буде жаркий і грибів не жди до осені». Січень січе та й морозить, Ґазда з лісу дрова возить (приповідка); Січень не мак січе, як у вуха пече (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 544-545.