СІ́РІСТЬ, рості, ж. Абстр. ім. до сі́рий 1 — 4. Ледве помітний світанок став ширяти над лісом. Це був час страшної безбарвності, час моторошної сірості, коли законюється день після нічної тиші (Ю. Янов., II, 1958, 218); // Сіра барва чого-небудь. Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість зіходила йому з лиця й шиї (Загреб., Диво, 1968, 531); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Хотк., II, 1966, 273); // Властивість за знач. сі́рий 3, 4. Юним до вподоби книжки, де все вирішує допитливість, мужність, героїзм, де над усім торжествує правда. Саме читачі юнацького віку найчутливіші до найменшої фальші, сірості, схематизму (Вітч., 6, 1974, 207); [Катерина:] В мене від цієї шипучки голова болить. Це, мабуть, сірість моя… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 230.