СІРЧА́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до сі́рка 1; //Який містить у собі сірку. Безріччя хаосу і довгий ряд віків Вулкан метав огнем.. А нині все мовчить. Вже ні сірчаних злив, Ні попелу нема з прапрадідного часу (Зеров, Вибр., 1966, 471); Сірчаний колчедан; Сірчана джерельна вода; //Вигот. із сірки. Перша в історії електрична машина являла собою сірчану кулю, насаджену на вісь і накладену на дерев’яний станок (Нариси розв. прикл. електр.., 1957, 9); Він.. черкає сірчаною головкою по коробці. Блимає вогник (Шиян, Баланда, 1957, 110).
∆ Сірча́ний цвіт див. цвіт1.
2. Який містить у своєму хімічному складі сірку з певною кількістю кисню.
∆ Сірча́на кислота́ — двоосновна сильна неорганічна кислота, що утворюється від взаємодії сірчаного ангідриду з водою. Чиста сірчана кислота H2SO4 — безбарвна оліїста рідина, майже в два рази важча за воду (Хімія, 7, 1956, 91); Серед величезної кількості хімічних продуктів, які мають важливе значення для народного господарства, особливе місце займає сірчана кислота (Ком. Укр., 1, 1964, 26); [Надійка:] Німкеня одна, хазяйка, що купила мене там на базарі, бризнула в очі сірчаною кислотою… (Мороз, П’єси, 1959, 62); Сірча́ний ангідри́д — сполука сірки з киснем (SО3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 232.