СІРОГРИ́ВИЙ, а, е. Який має сіру гриву (про коней). У лозі, коло криниці, кінь знесилений поліг. Сірогривий, білолобий, в таврах, в сажі та диму (Рудь, Дон. зорі, 1958, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 231.

Сірогривий, а, е. Съ сѣрой гривой. Ум. Сірогри́венький. Грин. III. 339.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 128.