СІ́НО, а, с.

1. Скошена і висушена трава, яка йде на корм худобі. Пахне сіном серед луки, Розлягаються пісні: Грабельки побрали в руки Молодиці голосні (Граб., І, 1959, 299); У стайні хрумають коні смачне степове сіно (Мирний, І, 1949, 197); Поїзд вилинув на широкі степи.. Майнули в вікнах.. високі ожереди сіна (Н.-Лев., VI, 1966, 85); — Спати будеш у хижці чи в клуні на сіні? — В клуні (Стельмах, II, 1962, 76); * Образно. Матюха галантно розкланювався з дамами своєю копицею сіна. Шумно тиснув руку чоловікам (Головко, II, 1957, 44); * У порівн. Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов., II, 1958, 140); // Трава, признач. для заготівлі такого корму. Остап косив у писаря сіно (Мирний, І, 1949, 132); В результаті поліпшення луків підвищилася врожайність сіна (Хлібороб Укр., 11, 1966, 12).

◊ За сім вовкі́в копи́ця сі́на показа́лася кому — хтось безпідставно перебільшує небезпеку, загрозу чого-небудь. — Я ще не переконаний, та маю підстави гадати: у вашого хворого закупорена якась глибока вена або капіляри.. — ..Я й так бачу, що вам, дорогий колего, за сім вовків копиця сіна показалася! (Шовк., Людина.., 1962, 259); І ко́зи [були́ (бу́дуть)] си́ті, і (й) сі́но ці́ле див. коза́; Піти́, як го́лка в сі́но — безслідно зникнути у натовпі. Зібравшись з духом, він шугнув у текучий натовп, пішов, як голка в сіно (Гончар, І, 1959, 45); Шука́ти го́лку в сі́ні див. го́лка; [Як] соба́ка на сі́ні див. соба́ка.

2. тільки мн. сіна́, і́в. Лука з ростучими на ній травами; сама трава, яку косять для корму худобі. Хмара.. пустила в одповідь вогняну стрілу.. — Нещастя! — стиснула руки Палагна,— чисто виб’є сіна… (Коцюб., II, 1955, 341); Одспівала коса моя, Сохнуть теплі сіна́. Переходжу лісами я — Тишина, тишина… (Рильський, II, 1960, 25); — Я думаю завтра вже почать косовицю. За Ташанню вже сіна готові (Тют., Вир, 1964, 193).

СІНО… Перша частина складних слів, що відповідає слову сі́но у 1 знач., напр.: сіноворуші́ння, сінопостача́ння, сінопресува́льний, сінопу́нкт і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 226.

Сіно, на, с. Сѣно. Коли сіно в стозі, то забув о Бозі. Ном. № 85. Ум. Сінце.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 127.

сі́но — скошена й висушена трава, що йде на корм худобі; сіном або соломою застеляли покуть під різдвяний сніп; символ добробуту; кидали за подорожнім з побажанням добра; про багача, що дозволяв собі знущатися над бідним, казали: «Коли сіно в стозі, то й забув о Бозі». Не хвалися травою, а хвалися сіном (приказка); Сіно чорне, так каша біла (прислів’я); Сіно до Юрка, а хліб до Ілька (господарська порада берегти сіно до дня Святого Юрія, а хліб до дня Іллі-пророка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 543.