СІНЕ́ШНІЙ, я, є. Прикм. до сі́ни. Відчинені сінешні двері, в хаті рух, і стукіт, і веселий гамір (Фр., IV, 1950, 452); Христя потушила світло й вийшла на сінешній рундук (Мирний, III, 1954, 150); На сінешньому порозі з’явився білобородий дід Сахрон у святковій одежі (Цюпа, Краяни, 1971, 245); — Я сам читав його записку, зім’яту і виметену тобою в сінешній куток (Ле, Міжгір’я, 1953, 482).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 225.