СІ́КТИ, січу́, січе́ш, недок.
1. перех. Рубати що-небудь на дрібні частини чимсь гострим; подрібнювати. Приходили [удова і Галя] у місто і наймалися робити, де траплялось і що бог насилав: воду носити, городи полоть, сікти капусту, хати білити (Вовчок, І, 1955, 314); — Скажи, будь ласка, дочко, куховарці, щоб зараз сікла м’ясо на товченики (Н.-Лев., VI, 1966, 16); Промиті розмочені гриби варять.. Відвар цідять, а гриби дрібно січуть (Укр. страви, 1957, 91); Січе [Йонька] хмиз сокирою (Тют., Вир, 1964, 120); // Відрубувати, відтинати; відсікати. Зарубали [явора] знову — Чують тиху мову: — Най тече кров з гілки,— Січіть — не зважайте, Та серденька тільки Мого не вражайте (Граб., І, 1959, 318); Сам тільки Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (Загреб., Диво, 1968, 274); // Завдавати ударів холодною зброєю. Велів [Еней] всіх [ворогів] сікти та рубать (Котл., І, 1952, 287); Вихопили [Володимир і старий] шаблі, почали рубати ворогів. Рубали, сікли. Перебили всіх (Три золоті сл., 1968, 47); «Веди, Олег, нас! Хай огнисто січе наш меч потвори злі, аж поки жодного фашиста не буде більше на землі!» (Сос., II, 1958, 488); // Влучаючи в що-небудь, пробивати, кришити і т. ін. (про дію куль, снарядів тощо). Дем’ян сторожко виставляє півголови над берегом вирви. Кулі січуть самісінький край, і одна дзенькає по Дем’яновій касці (Смолич, Мир.., 1958, 154); // Швидшім рухом, ударом чого-небудь розтинати, розрізати (повітря, воду, хвилі і т. ін.). Море сіре, злегка поморщене від вітру, весляр звільна січе його веслами (Фр., XVI, 1955, 285); Над чумацькою валкою кружляє у височині шуліка, могутнім розмахом крил січе блакить (Рибак, Помилка.., 1956, 77); // Прорізувати простір, хмару і т. ін. (про промінь, прожектор і т. ін.). Стріляли кулемети, прожектори сікли туман (Ю. Янов., І, 1958, 222); Гігантські мечі прожекторів метушливо сікли хмари (Сміл., Сашко, 1954, 132); // Пошкоджувати стебло, листя рослин, виїдаючи дірки (про комах). Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить, дротянка гич січе, лист всиха (Горд., II, 1959, 14).
◊ Сі́кти зуба́ми — те саме, що Дзвони́ти (видзво́нювати, ля́скати, цокоті́ти і т. ін.) зуба́ми (див. зуб). Їй нараз зробилося якось зимно-зимно, так що почала голосно сікти зубами (Фр., III, 1950, 457); Гриб і Печериця таки сікли з страху зубами (Козл., Мандрівники, 1946, 32); Плаче хлопчик, горить… Довго тут до біди? Як хриплять в нього груди недужі. Він зубами січе і шепоче: води… (Перв., ІІ, 1958, 229); Сі́кти на капу́сту див. капу́ста; Сі́кти на локши́ну — те саме, що Сі́кти на капу́сту (див. капу́ста). Печеніги попхалися в ворота, вони вскакували у вузький і тісний прохід по кільканадцятеро, і їх відразу сікли на локшину (Загреб., Диво, 1968, 509); Сі́кти на сі́чку див. сі́чка.
2. перех і без додатка. Бити, карати (батогом, різкою, лозиною і т. ін.); шмагати, пороти. Ще добре й не вимовив [писар], а хлопці вже і мотнулись: розперезали [Явдоху], положили, січуть… (Кв.-Осн., II, 1956, 187); — Він свою першу жінку канчуком сік,— і вмерла, бідна, від його побоїв (Фр., III, 1950, 452); У кімнатці стояла широка лава. Порфільєв здогадався: тут сікли дубцями арештованих (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 481); * Образно. Кому хвала — кому хула.. Мене ж, мов мачуха, сікла Сувора критика, і що ж, Це я їй дякую й росту (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 91); // Хльоскати по чому-небудь (про гілки, високу траву і т. ін.). Височенні трави сікли по ногах, по руках (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 56).
3. перев. у сполуч. із сл. словами, язиком, перех. і неперех., перен. Говорити щось різке, неприємне. Дивиться [Варка], наче зараз тебе з’їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити… (Вовчок, VI, 1956, 293); — Прийде час — побачиш сама: не заслужив я тих слів, котрими твоя Софійка мене січе… (Мур., Бук. повість, 1959, 161); І знову карала себе [Мар’яна], і видимими і невидимими сльозами оплакувала свій гріх, навіть не догадуючись, що вона чистіша і душею, і почуттями за багатьох тих, що сікли її своїми язиками (Стельмах, II, 1962, 300).
4. неперех., перен. Сильно, безперервно йти, лити струменем (про дощ); періщити. Настала середина лютого, із сонцем, із теплим вітром,.. сікли й дощі (Коб., III, 1956, 522); Дощ січе, шипить, шумить, Хвиля злісно клекотить (Рильський, І, 1946, 226); Під чобітьми чавкає грязюка, зверху січе дощ (Коз., Серце.., 1947, 27).
5. перех. і неперех. З силою бити, вдаряти (про дощ, вітер, сніг і т. ін.). Був чотирнадцятий, був чорний рік. Похмурий дощ похмуру землю сік (Рильський, II, 1960, 57); Чулися страшенні удари грому та густе сичання дощу, що сік об брезент (Збан., Мор. чайка, 1959, 137); Вітер шарпав поли шинелей, кінці башликів, сік гострим снігом обличчя (Тулуб, В степу.., 1964, 185); Сніг січе по щоках, налипає на віях, сліпить, але вона змиває його слізьми (Речм., Весн. грози, 1961, 11); Січе завірюха січнева (Перв., II, 1958, 134); // безос. Любо йому, що ніхто у світі не знає, як сікло його темної ночі дощем холодним, як глушило громами, блискавками палило (Вас., Вибр., 1954, 35); Сікло, як градом, збивало з ніг, безпроглядною сухою каламуттю бушувало навкруги — від землі до неба (Гончар, І, 1959, 3); // Виявляючись з особливою силою, викликати болісні відчуття (про дію морозу).
6. перех. і неперех., розм. Безперервно й інтенсивно стріляти, обстрілювати із автоматів, кулеметів і т. ін.; смалити. Виявивши місця кулеметних гнізд, вороги сікли по них з кулеметів і автоматів (Коз., Гарячі руки, 1960, 149); Юні месники йдуть, і січуть, і січуть автомати (Сос., II, 1958, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 217.