СІЙБА́, и́, ж., діал. Сівба. Рання сійба хоч не вродить, то й з хліба не зводить (Номис, 1864, № 10153); Ми зранку, Ще й заморозь не відійшла, В дворі пшеницю.. До сійби ладили (Фр., X, 4954, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 216.

Сійба, би, ж. = Сівба. Жито на сійбу. ХС. 1. 77. Він дуже мудро зробив, роздавши людям зерно на сійбу. Кв. II. 43. На Семена — середня сійба. Канев. у. Далі оранка на зімину, ще далі — сійба. Мир. ХРВ. 125.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 125.