СІДЕ́ЛКО, а, с.

1. Зменш.-пестл. до сідло́.

2. Те саме, що сіде́лка. — Ну, ну, Воронько,— підпихав [Юхим] за полудрабок воза.. Вирушив і без потреби підправив на коняці сіделко (Ле, Вибр., 1939, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 214.

Сіделко, ка, с. Ум. отъ сідло. АД. І. 10.

2) = Сіделка. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 125.