СІВА́Ч, а́, ч.
1. Той, хто висіває насіння в грунт. Пішов сівач на поле й сім’я сіяв (Фр., XI, 1952, 343); Сівачі — двоє дівчат і дід — стояли позад сівалок, доглядали за всім (Ю. Янов., II, 1954, 130); На агрегатах з трьох сівалок працює лише два сівачі (Колг. Укр., 5, 1958, 11); * Образно. Сій, сіваче, в людські груди Правди вічної зерно (Граб., І, 1959, 504); * У порівн. Як сівач на ниві, ми в душах сіймо правду і любов! (У. Кравч., Вибр., 1958, 102); Ігор сипле пісок, як сівач (Ю. Янов., IV, 1959, 149).
2. чого, перен. Той, хто поширює що-небудь серед людей (знання, досвід і т. ін.). Невтомних сівачів передового досвіду стає.. все більше і більше (Рад. Укр., 17.XI 1960, 2); // Той, хто викликає появу, розвиток чого-небудь. Бреде над згарищами світу Сівач війни несамовитий І сіє в теплі ріллі кров (Перв., І, 1958,191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 211.