СЮЇ́ТА, и, ж.

1. Музичний твір, який складається з кількох самостійних, контрастуючих між собою частин, об’єднаних спільним художнім задумом. Вперше у Києві була виконана симфонічна сюїта «Веснянки» М. Вериківського на теми українських народних пісень (Мист., 5, 1957, 34); * Образно. Осіннього вітру сюїта Бринить над узліссям рудим (Дмит., Вітчизна, 1948,9).

2. Хореографічна композиція з кількох танців, об’єднаних однією темою. Особливий успіх мала оригінально задумана і майстерно виконана танцювальна сюїта «Запорожці» (Рад. Укр., 29.I 1954, 4); Хореографічна сцена в «Запорожці за Дунаєм» [С. С. Гулака-Артемовського].. побудована у формі розгорненої танцювальної сюїти (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 908.