СЬО́РБА́ТИ, сьо́рба́ю, сьо́рба́єш, недок., перех. і без додатка, розм.
1. Їсти рідку страву, набираючи ложкою. Сьорбайте, хлопці, юшку, а риба насподі (Номис, 1864, № 11997); Нахиливсь [Карпо Петрович] над тарілкою і потиху почав сьорбати юшку, обводячи інколи оком світлицю (Коцюб., II, 1955, 367); Ще не кипів куліш, і, дожидаючи, поки він звариться, всі [козаки] поважно сьорбали захалявними ложками з іншого казанка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 65); // Їсти рідку страву, видаючи при цьому характерні звуки. Сьорбав [Андрій] юшку так голосно, наче хотів заглушити жінчине голосіння (Коцюб., II, 1955, 22); Мовчить [Тарас] та сьорбає з ложки, аж луна йде (Вас., Вибр., 1954, 157); Їв він якось особливо, зовсім не сьорбаючи з ложки (Цюпа, Три явори, 1958, 7).
Несо́лоно сьо́рба́вши — не досягнувши чого-небудь. Тепер, коли небезпека була позаду, Ананію здавалося, що не так уже й страшно було. Не рискувавши, підеш несолоно сьорбавши… (Ю. Янов., І, 1954, 141); Сьо́рба́ти но́сом — з шумом утягувати носом повітря, щоб затримати виділення слизу.
2. Пити, перев. видаючи при цьому характерні звуки. Вона швидко сьорбала його [чай], не даючи спочинку, а то зразу ухопила стакан і вихилила до дна (Мирний, III, 1954, 278); Двоє незнайомих Сагайді бійців, сидячи під деревом, мирно бесідували, навперемінки сьорбаючи з казанка свіже.. молоко (Гончар, III, 1959, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 915.