СЬО́РБА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. сьо́рба́ти і звуки, утворювані цією дією. Усі їли мовчки, тілько й чути було в хаті сьорбання та гучне плямкання голодних гостей, котрі, може, вже тиждень не їли гарячої страви (Н.-Лев., VII, 1966, 132); Далі він бачить, як усі прийнялися снідати, пересипаючи сьорбання юшки веселою жартівливою розмовою (Мирний, І, 1954, 353); Знову до вух долетіло і наче кольнуло барабанну перетинку неймовірне сьорбання (Коп., Вибр., 1948, 37); Хтось, поглянувши на теє сьорбання [козаків], не міг би й подумати, що в казанку — звичайнісінька сивушна горілка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 915.