СЬОРБ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. сьо́рба́ти. — Дай мені сироватки з хлібом. Я накришила, подала. Він сьорб-сьорб разів з п’ять (Барв., Онов.., 1902, 98); Блюдечко з чаєм підніс [Трохим Панасович] і довго студив на нього крізь великі вуса. Далі витяг шию і око примружив та — сьорб! (Головко, І, 1957, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 915.