СХІ́ДЦІ, ів, мн. (одн. схі́дець, дця, ч.).
1. Горизонтальні виступи, перекладини, на які ступають, піднімаючись куди-небудь або спускаючись звідкись. Посідали [Женя і Ярошенко] на трухлявому східці на сходах (Вас., Вибр., 1950, 103); З тої ж ночі почались допити. З льоху чув Давид: сидів на верхнім східці біля дверей (Головко, II, 1957, 162); Переступивши в темряві кілька кам’яних східців, що вели вниз, він відчинив важкі набряклі двері (Скл., Святослав, 1959, 7); Стали підніматися крутими сходами. З кожним східцем грім канонади наростав, наче вони входили в грозову тучу (Гончар, III, 1959, 254); * У порівн. Од самого палацу гори неначе спадали наниз до Сули невеличкими поламаними крутими горбами, неначе східцями (Н.-Лев., VII, 1966, 71).
2. тільки мн. Те саме, що схо́ди2 1. Ззаду на могилу провадять дерев’яні східці (Коцюб., III, 1956, 44); Він чув кроки по східцях, нагорі і навіть зовсім близько коло себе (Ів., Опов.., 1949, 11); Гомонить тітка Катерина, присівши поруч з дівчатами на східцях вагончика (Гончар, Тронка, 1963, 280).
◊ Ієрархі́чні схі́дці див. ієрархі́чний.
3. перен., рідко. Те саме, що щабе́ль. Сталася одна подія, котра ніби поставила їх на новий східець життя (Гур., Наша молодість, 1949, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 888.