СХРЕ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до схрести́ти. — Ха-ха-ха, — низько сміється отець Миколай, і його кругла голова і пухкі, схрещені на грудях руки драглистим тремтінням доповнюють сміх (Стельмах, І, 1962, 268); Вдалося [Інститутові рибного господарства] одержати гібрид українського коропа, схрещеного з амурським сазаном (Веч. Київ, 20.VІІІ 1974, 2); // схре́щено, безос. присудк. сл. На білому муарі.. схрещено два невеличкі прапорці (Смолич, Мир.., 1958, 82).

2. у знач. прикм. Складений, розміщений навхрест. Емблема лісівника — два схрещених золотих дубових листки — викликає в народі пошану (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 203); Тягнирядно смикнув схрещені й заломлені руки донизу. Ілько, аж хлипнувши з болем, виправився (Головко, II, 1957, 146); На гербі Полтави — прапори Петра І і схрещені шпаги — на спогад про перемогу російських військ над шведами у 1709 році (Наука.., 10, 1965, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 903.