СХО́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до схопи́ти. Таранушка підхопився, втягнувши голову в плечі, і розігнався до Павла, розмахнувшись залізним прутом, схопленим з землі (Хижняк, Килимок, 1961, 10); Були [селяни] чимало здивовані, коли екзекутор, схоплений впоперек міцними руками Чіпаріу, майнув у повітрі (Смолич, І, 1958, 53); Зловили десь у лісі чоловіка непевного, та се був якийсь бідолаха, що його вигнала на великий шлях нуждонька та бідонька, або й зовсім безвинний перехожий часом був схоплений (Вовчок, І, 1955, 361); Схоплений гайдамаками, він стоїть вже на допиті в штабі петлюрівців (Довж., І, 1958, 58); Підкинули [Осип та Сергій] іще одне поліно. Воно стріляло, схоплене вогнем (Бажан, Вибр., 1940, 109); Всі герої Гончара, які нам запам’яталися й полюбилися, — побачені, підмічені, схоплені в житті (Про багатство л-ри, 1959, 231); Вони зайшли на подвір’я, на якому лежали дубові колоди, схоплені залізними прутами (Рудь, Гомін.., 1959, 23); Підійшла [Зоя] до ганку, стала на нижній приступці й підвела схоплені памороззю вії (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 396); Біля греблі — млин, за греблею — неширокий, схоплений кригою став (Коз., Блискавка, 1962, 4); // схо́плено, безос. присудк. сл. Того ж таки дня схоплено ще кількох злодіїв (Рильський, Бабине літо, 1967, 118); — Що не кажи, а все це [про груповий портрет] було таки здорово схоплено! (Коз., Гарячі руки, 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 899.