СХО́ДКА, рідко СХІ́ДКА, и, ж.

1. У давній Русі — збори городян, що розглядали й вирішували суспільні та державні справи. Траплялося, що одночасно збирались вічові сходки і в Торговій, і в Софійській частинах і ухвалювали протилежні рішення (Іст. СРСР, І, 1957, 67).

2. На Україні та в Білорусії — збори членів поземельної сільської громади. Десяцькі ходили по дворах, зганяли на сходку [людей] (Ю. Янов., І, 1958, 53); Після великодня старшина скликав громаду на східку (Н.-Лев., VI, 1966, 401); // збірн. Присутні на таких зборах. Згадав [Аркадій Петрович] одразу, як гула радісно сходка, коли він пояснив їй права народу на землю (Коцюб., II, 1955, 383).

3. У дореволюційній Росії — революційні збори робітників, студентів і т. ін. До революції [Іванов] — організатор потаємних сходок на березі Дніпра, а від дня революції — ..керівник арсенальських більшовиків (Смолич, Мир.., 1958, 51); Пригадав [Килигей], як збирались вони, робітники порту, на таємні сходки (Гончар, II, 1959, 45); Яскравим виявом впливу березневих подій 1871 р. у Франції на весь розвиток революційно-визвольного руху в Росії, зокрема на Україні, була, наприклад, робітнича сходка в Одесі на честь 7-ої річниці Паризької Комуни (Наука.., 3, 1971, 22).

4. Зустріч, зібрання певної групи людей в якому-небудь місці для розваги, відпочинку, обміркування чогось. Василь Ковтюх зібрав сходку. — Товариші! —каже. — Чи довго ми будемо терпіти отих волоцюг? Годі! Натерпілися! (Ковінька, Кутя.., 1960, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 897.