СХО́ДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до схо́дити. Іншою, новою мірою вимірював він зараз нічну просторінь Гнилого моря, його коси, обмілини, плутані броди, сходжені, переходжені за життя (Гончар, II, 1959, 401); Земле моя рідна! Ти вздовж і впоперек сходжена натрудженими солдатськими ногами (Чаб., Шляхами.., 1961, 123); * Образно. Піонери зайняли всю смугу, сходжену комбайном, і рушили вперед (Збан., Таємниця.., 1971, 475); // схо́джено, безос. присудк. сл. Хоч не мало вже сходжено І самотніх годин, — Наче вдруге народжений, Я тепер не один (Мас., Київ. каштани, 1954, 72); Їх [величезні простори] сходжено крок за кроком, грунтовно переміряно ногами піхотинця (Гончар, III, 1959, 219).

2. у знач. прикм. По якому багато ходили, їздили. Сходженими й несходженими стежками пройшов Кобзар по Україні (Слово про Кобзаря, 1961, 138); Заспівай, як кажуть, наостанку, Щоб цвіла мелодія в устах, Про вечірні роси на рум’янку, Про літа на сходжених мостах (Мал., Полудень.., 1960, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 892.