СХО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до схова́ти. Вона мала властивість усе обнюхувати.. Так вона винюхала карафку білого вина, сховану Йоном за припічком (Коцюб., І, 1955, 281); Кожного ранку любив [Василько] лазити під піч, де в його було сховане в куточку з деяких цяцьок ціле хазяйство (Вас., І, 1959, 206); Сховані в лісовій гущавині галичани побачили перших вершників (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 122); Від дубової кладки, схованої поміж густими вербами, пружинами розпускаються водяні кола (Тют.. Вир, 1964, 127); // у знач. прикм. Гетьман звелів піймати кількох чоловіків, одшмагати батогами й послати скликати людей, витягати сховані човни (Ю. Янов., II, 1954, 123); Вода спаде, повитикається сховане каміння (Хотк., II, 1966, 394); — Не можна йому довго, — діловито, проте з схованим легеньким смутком казала жінка (Вас., І, 1959, 321); // схо́вано, безос. присудк. сл. Кожний такий хрестик [на карті] показував місце, де сховано забутий скарб (Донч., II, 1956, 19); От ялини, що стоять на варті Священних урн, де сховано останки Синів народу, вірних до кінця! (Рильський, І, 1956, 326).

2. у знач. прикм. Закритий, невидимий; прихований. Шляхом тривалого й терплячого розвідування він з’ясував, що на території табору проходила схована каналізаційна труба (Ю. Янов., II, 1954, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 890.