СХЛИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок. Плачучи і уривчасто, судорожно вдихаючи, втягуючи повітря, утворювати відповідні звуки. Дівчинка прихилилася до Мотрі та тихо схлипувала (Мирний, І, 1949, 412); Схлипували нишком матері, згадавши загиблих своїх дочок (Довж., І, 1958, 335); Угорі біля будки крана схлипувало ще зовсім молоде парубча [паруб’я], по-дитячому витираючи кепкою очі (Баш, На.. дорозі, 1967, 144); * Образно. Ростуть сизі хмари, за веслом схлипує вода (Стельмах, II, 1962, 210); Лине сумна мелодія, плутає думки у Сашуневій голові. Плачуть кларнети, схлипують у розпуці баси (Мушк., Серце.., 1962, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 888.