СХЛИ́ПУВАННЯ, я, с. Дія за знач. схли́пувати і звуки, утворювані цією дією. Почулося схлипування, далі плач… Христя підвелася (Мирний, III, 1954, 174); Схлипування її були густі й глибокі, а з-поміж них іноді виривалися розпачливі слова (Епік, Тв., 1958, 246); Дитина в коші надривалася від крику. Вірніше, вона вже не кричала, лише хрипле схлипування неслося з її грудей (Донч., І, 1956, 122); * Образно. Ріка зітхнула, затрепетала, вдарилась у берег, і пором поплив, залишаючи позад себе схлипування закучерявленої води (Стельмах, І, 1962, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 888.