СХИ́ЛЬНИЙ, а, е, до чого, з інфін.
1. перев. до чого. Який має схильність до чого-небудь. Лариса подумала: Сергій любить самотність, а такі люди, очевидно, схильні до роздумів, вони все аналізують (Гур., Друзі.., 1958, 88); — Яблуко справді чудове.. — Який же це сорт? — втрутилася в розмову схильна до точних наукових визначень Валентина Артемівна (Дмит., Обпалені.., 1962, 190); Поет [М. Бажан] схильний обирати незвичайні, виняткові ситуації, в яких особливо яскраво розкриваються характери людей (Іст. укр. літ., II, 1956, 87); // Який має фізичні передумови до розвитку якої-небудь якості, властивості, стану і т. ін. — Тільки тепер, коли в камеру заглянуло сіре світло, я як слід розгледів свого сусіду. Це був тридцяти-тридцятип’ятирічний чоловік, схильний до повноти (Збан., Єдина, 1959, 92).
2. перев. з інфін. Який має який-небудь намір, бажання; згодний на якісь дії, вчинки і т. ін. Шнайдер зм’як значно, бачачи, що справа може взяти небезпечний для нього оборот, і показався схильним увійти в переговори (Фр., VI, 1951, 270); Я менш за все схильний проповідувати благодушність і солодку маніловщину в літературі. Але слід пам’ятати, що кожне слово письменника, кожен образ, створений ним, є певною мірою узагальненням (Рильський, IX, 1962, 175); // Який проявляє інтерес, пристрасть, любов до чого-небудь. Люди швидко забувають те, що вже відбулося, і більше схильні смакувати й оцінювати те, що відбувається у них на очах (Кир., Вибр., 1960, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 885.