СУ́ЄТНИЙ, а, е. Який не має цінності; мізерний, неважливий; марний. Людина єсьм… мене гнітуть слаботи; Я чую їх, не сила ж утекти; Нікчемні мрії, суєтні турботи Скули кругом, мов ретязем кати (Граб., І, 1959, 114); Музика піднесла його настрій і звільнила від усяких суєтних турбот (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 239); // Сповнений дріб’язкових інтересів, турбот і т. ін. Розпинать, А не любить ви вчились брата! О роде суєтний, проклятий, Коли ти видохнеш? (Шевч., II, 1963, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 830.