СУ́ЩИЙ, а, с.
1. книжн., заст. Який існує, є в наявності. Вітчизна в нас одна. Всяк сущий в ній язик Під сонцем Партії здобув свою свободу (Рильський, III, 1961, 233); Серпневий вечір похапцем огортав сутінками мальовничу панораму поміщицького двору, обіцяючи спокій і затишок всім сущим там (Іщук, Вербівчани, 1961, 150).
2. у знач. ім. су́ще, щого, с., книжн. Те, що існує; буття. Сонце.. випромінює величезну кількість енергії, яка дає життя усьому сущому на Землі (Наука.., 7, 1963, 16); Сонце вбирало квітчастий зелений степ у тисячі принадних радісних барв, благословляючи все суще і живе (Кач., Вибр., 1953, 460).
3. розм. Справжній, дійсний, істинний. — З моєю мамою трудно поєднатись, та ще й згодитись в поглядах, — це суща правда! (Н.-Лев., VI, 1966, 55); — Вони, паніматка, на сідлі сущий запорожець… (Морд., І, 1958, 156); — На пенсію? Але, скажіть, чому? Лише тому, що часом крутить ногу? Дрібниця суща. Нутрощі в порядку. Здоров’я ще — ого! не позичать (Підс., Жарти.., 1968, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 875.