СУЧКУВА́ТИЙ, а, е.

1. Який має багато сучків, з сучками; вузлуватий. Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур, майнув довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець, холодною цівкою вдарив у дерева (Коцюб.,, І, 1955, 149); Дуб сучкуватий, розчахнутий бурею злою, Стояв і мовчав, і думу гадав над водою (Забашта, Пісня.., 1961, 39); Він ішов їй назустріч, спираючись на.. сучкувату грушеву ковіньку (Коз., Блискавка, 1962, 48); Сьогодні вранці Платон спалив останню сучкувату гілляку (Зар., На.. світі, 1967, 138); * Образно. [Катерина:] Що ж, Тиміш красень-хлопець, показний… [Морж:] Сучкуватий, стругати багато треба… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 10); — Упертий фриц… — Порода сучкувата… Хоч кіл йому теши на голові!.. (Гонч., Вибр., 1959, 374).

2. перен. Скоцюрблений, скорчений, з виступаючими суглобами (про тіло людини, її пальці і т. ін.). Облипла спітніла сорочка не ховала від людського зору Ахметового сучкуватого тіла (Ле, Міжгір’я, 1953, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 873.