СУХО́ТНИК, СУХІ́ТНИК, а, ч., заст. Хворий на туберкульоз. Мене навіть у солдати взяти не можуть, я — сухотник (Драч, Іду.., 1970, 95); — Мені не треба і сухітників! — відповіла мати, якось розпачливо відвертаючись від доньки (Коб., III, 1956, 303); — В мене ревматизм, — відповів Швейк, і всі довкола вибухнули реготом. Сміявся навіть вмираючий сухітник (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 64); * У порівн. Часом з’являлись бліді хмаринки, довгі, худі, прозорі, немов сухотники (Коцюб., II, 1955, 212); Навколо жовтіє-таки, хиріє зелень, як безнадійний сухотник (Ле, Міжгір’я, 1953, 231); Неголений, хворий і якийсь змучений, мов сухітник, пан Луць лежав на несвіжій постелі і ковтав гарячий чай з ромом (Козл., Ю. Крук, 1957, 416).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 870.