СУХОСТІ́Й, то́ю, ч.
1. збірн. Засохлі дерева, кущі і т. ін., що стоять на корені. З глибини лісу забряжчала зброя, затріщав сухостій, почувся притишений тупіт ніг (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 872); — Це саксаул. Кажуть, що листя на ньому зовсім не буває. Я думав, що це сухостій (Тулуб, В степу.., 1964, 248); Шлях ішов просто на схід серед сухостою ковили (Добр., Очак. розмир, 1965, 19).
2. с. г. Час перед отеленням, коли молочна худоба перестає доїтися. В період з другої до п’ятої декади сухостою корів слід годувати вдосталь, щоб привести їх у стан доброї вгодованості (Колг. енц., II, 1956, 416).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 870.