СУХЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до сухи́й. В кострі був зложений [очерет] сухенький, Як порох був уже палкенький (Котл., І, 1952, 86); Як в калюжах в дощ, хлюпощуться гуски, То ж, стрепенувшись, вп’ять [знову] виходять з їх [них] сухенькі (Г.-Арт., Байки.., 1958, 43); Цей невеличкий сухенький дідок у свитці.. був жвавий і непосидючий (Баш, На землі.., 1957, 4); Вона [мати] була сухенька, біла, ледь жива, але горда, незламна (Збан., Єдина, 1959, 392); Йонька швидко повернув сухе і хиже, як у роздратованого тхора, обличчя. Сухенькі кулачки його дрібно тремтіли (Тют., Вир, 1964, 255); Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Хотк., II, 1966, 294); // у знач. ім. сухе́ньке, кого, с. Сухе місце. Вилізла вона [черепаха] на сухеньке та й свистить (Мирний, V, 1955, 349).

Вихо́дити (ви́йти) сухе́ньким з води́ — те саме, що Вихо́дити (ви́йти) сухи́м з води́ (див. вихо́дити). Кота Петровича, де я живу, На лаву садовили судову: ..А він Мишами й Кицями підперся, Сухеньким вийшов із води (Год., Заяча математ., 1961, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 864.