СУТЯ́ГА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що сутя́жник, сутя́жниця. Був колись чолов’яга, а тепер сутяга (Укр.. присл.., 1963, 137); — Уже те добре, що не де-небудь, а в палаці пана пропивають нашу землю мирові посередники. Хоч буде за що вчепитися… — Бачиш, суди вже й діда привчать сутягою стати (Стельмах, Хліб.., 1959, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 862.