СУТУ́Ж, і, ж., рідко. Те саме, що скру́та. Купив їх Ладим ще до революції за чотири пуди білокорої пшениці, і яка сутуж не приходила — дошки він беріг пильніше за свою бороду (Кучер, Пов. і опов., 1949, 243); // на кого — що. Брак, недостатня кількість кого-, чого-небудь; нестача. Помираючи, старий Сахно казав до своїх синів: — Сутуж тепер і на землю і на гроші. Сутуж, діти. Оце, що маю, візьміть та приробляйте (Мик., II, 1957, 75); — Тепер скрізь, чоловіче, сутуж на копійку: бідніє і земля, і панство (Стельмах, І, 1962, 191); — А чого ви, Килино, не налагодите своє особисте життя? — А з ким його налагоджу? Хіба не знаєте, який у нас сутуж на мужиків? (Мокр., Слід.., 1969, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 861.