СУ́ТО, присл.
1. Тільки; виключно; чисто. ..виробничий порядок зумовлює соціальні, політичні і суто духовні процеси життя (Ленін, 1, 1969, 126); Старшина прагнула шляхетських прав, панування в державі, і суто церковна освіта не відповідала її вимогам (Тулуб, Людолови, І, 1957, 132); Суто біографічними, тобто такими, де перегортаються сторінки життя героя, є п’єси Л. Смілянського про Івана Франка («Мужицький посол») і про Лесю Українку («Червона троянда») (Вітч., 10, 1970, 140).
2. діал. Добре, в достатній мірі. Одного вечора [пан Субота] суто угостив [почастував] усіх (Фр., VIII, 1952, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 861.