СУСІ́ЛЬ, виг., розм. Те саме, що шасть. Тільки став я приглядаться — І що і відкіль, А він зразу розігнався І в вікно сусіль… (Гл., Вибр., 1957, 283); Тілько що бджілка додому сусіль, Враз на щура і наткнеться (Манж., Тв., 1955, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 857.