СУСІ́ДЧИН, а, е. Прикм. до сусі́дка; належний сусідці. Прошу сусідчину дочку Марусю: — Піди, Марусю, піди, моя голубко, забери моє збіжжя (Мирний, І, 1954, 93); Однієї ночі не спиться матері. Чують — у сусідчиному садочку щось шепоче (Вовчок, І, 1955, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 857.

Сусідчин, на, не. Сосѣдкинъ. У сусідчиному садочку щось шепоче. МВ. І. 124.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 231.