СУСІ́ДА, и, ч. і ж.
1. Те саме, що сусі́д і сусі́дка. Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Вовчок, І, 1955, 368); Коня сторгував [Карпо].. — Бач, — думаю, — й не похвалився, дарма що товариш і сусіда (Коцюб., І, 1955, 303); [Галушка (до Степана):] Бачиш, ото хата мого сусіди. Там живе голова колгоспу «Смерть капіталізму». Часник (Корн., І, 1955, 295); Підбіг рум’яний кучерявий унтер, викликав із строю старого солдата, сусіду Шевченкового по нарах (Тулуб, В степу.., 1964, 108); Сів [Павло] на вільне [місце] біля самої грубки. Ще добре, що хоч сусіда його згодився помінятися з Чумаком місцями, хоч сіли вдвох (Головко, II. 1957, 264); Не спромоглася на те ассіріян прославлена зброя, Тільки сусіду свого перси збороти могли (Зеров, Вибр., 1966, 374); Занадивсь ото до мене той панок Серединський. Ходив передніше сам, а це вже почав ходити з нашим сусідою, дідичем Хоцінським (Н.-Лев., І, 1956, 124); * Образно. Вибирав [вітер] якусь деревину, натискав на неї цілою силою і ломив.., аж поки не крикне і не впаде в обійми переляканих сусід (Хотк., II, 1966, 221).
2. Те саме, що підсусі́док. — Присудили ваш двір віддати писареві… от твоя мати і пішла у сусіди… (Кв.-Осн., II, 1956, 461); — Хоч би кого у сусіди пустив — все б.. веселіше жилося… (Мирний, IV, 1955, 43); * Образно. — Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Шевч., II, 1963, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 856.