СУПРОВО́ДЖУЮЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до супрово́джувати. Яструбок ринувся на супроводжуючий бомбардувальників «месершміт» (Ю. Янов., І, 1954, 47); // у знач. прикм. Якісне приймання [матеріалів] полягає в перевірці відповідності асортименту, розмірів.. матеріалів супроводжуючим документам (Матер.-техн. постач.., 1959, 68); Розрізняють дієприслівники «теперішнього часу», що передають другорядну, супроводжуючу дію, одночасну з головною, і дієприслівники «минулого часу» (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 331).

2. у знач. ім. супрово́джуючі, чих, мн. (одн. супрово́джуючий, чого, ч.; супрово́джуюча, чої, ж.). Особи, які супроводжують кого-, що-небудь; супровідники. Олександр у супроводі генералів і придворних оглядав табір. Тепер він похмуро слухав зауваження супроводжуючих (Кочура, Зол. грамота, 1960, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 851.