СУПО́НИТИ, ню, ниш, недок., перех.
1. Стягати супонею хомут, запрягаючи коня. * Образно. [Тетяна:] Це так [у корсет] невісточка мене нарядила, щоб вивести до своїх знатних гостей!..Ой, рятуй, задавить супоня! Клич ту молодицю, що мене супонила… (К.-Карий, III, 1961, 76).
2. розм. Шмагати, бити (перев. ременем). Ну його шмагать малахаєм.. Супонив, супонив [шляхтич], поки він не зомлів (Стор., І, 1957, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 849.