СУПЕРЕ́ЧНИК, а, ч. Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник. Суперечників велике брало зло (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 846.

Суперечник, ка, м. Спорщикъ. Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. Чуб. III. 345.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 229.