СУНДУЧО́К, чка́, ч. Зменш.-пестл. до сунду́к. На дерев’яному сундучку, покритому домотканою кольоровою плахтою, як завжди, сиділа Таня (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 350); // Скринька з ручкою, признач. для дорожніх речей, інструментів і т. ін. Холодними вулицями Харкова йде юнак.. У руках саморобний сундучок з пожитками й книжками (Цюпа, Краяни, 1971, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 842.