СУМНІ́ВНИЙ, а, е.

1. Який викликає сумнів щодо своєї істинності, вірогідності. — Ви б так, кажете, не зробили. Ви б його не лікували отаким сумнівним способом. Ну, й не треба (Ю. Янов., II, 1954, 105); У тих випадках, коли захисна реакція з боку фізіологічної системи сполучної тканини недостатня, успіх специфічної хіміотерапії лишається завжди сумнівним (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 400).

2. Не зовсім ясний, зрозумілий. Я мусив виграти собі півгодини для того, щоб проглянути сумнівні шматки на екрані до монтажу, а перед десятьма годинами вечора — ще півгодини на перегляд остаточно змонтованого фільму (Ю. Янов., II, 1958, 117).

3. Який може бути витлумачений по-різному, двозначно. Товщина твору є сумнівна цінність, швидше — хиба. В своїй творчості я всіма силами борюся з балаканиною (Вас., IV, 1960, 55); — Коли я мав сумнівну приємність бачити тебе востаннє, ти з піною на губах стверджував, немов саме з моєї вини всі в інституті почали тупцювати на місці й радянській медичній науці дають користі, як оси меду (Шовк., Людина.., 1962, 307).

4. Якому не можна вірити, довіряти, на якого не можна покладатися; непевний, ненадійний. — Покриваєш сумнівні елементи на селі. Навіщо брав під захист Хомутенка, коли на нього повно компрометуючих матеріалів? (Тют., Вир, 1964, 196); Сумнівне товариство; // Підозрілий; негожий. Стаха мала хлопців більше, ніж пальців на обох руках, а проте ніхто з них не пропонував їй свою руку.. Стаха, як дівчина, мала сумнівну репутацію (Вільде, Сестри.., 1958, 386); Тимко повернувся на свою квартиру, куди, крім старих квартирантів, прибуло ще двоє — молоді хлопці сумнівного вигляду (Тют., Вир, 1964, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 840.