СУМНІВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. у чому і без додатка. Відчувати, висловлювати сумнів щодо вірогідності, можливості чого-небудь; не бути впевненим у чомусь. Приємний мені буде подарунок новорічний та книжечка моя, бо таки я вже почала була дуже сумніватись в її виході (Л. Укр., V, 1956, 430); — Євген Колосюк у повіт поїхав. Має землемірів привезти.. — Та не може бути! — сумнівались невіри (Стельмах, І, 1962, 388); Я й сам почав сумніватися, чи не помилялися ми всі троє щодо Ромчиного батька (Сміл., Сашко, 1957, 123).

2. у кому. Мати сумнів щодо кого-небудь, не цілком покладатися на когось. — Досі я завжди тебе слухав.. А тепер сумніваюся у тобі. Ти все чиниш проти мене і проти волі мого няня (Три золоті сл., 1968, 38).

3. Вагатися, приступаючи до чого-небудь. — Треба працювати, а не сумніватися (Собко, Зор. крила, 1950, 307); І ти, чоловіче, в таку пору не сумніваєшся садити жоржини? (Стельмах, II, 1962, 320); — Їжте, їжте, Терентію, не сумнівайтесь, — припрошує Мар’ян і невміло всовує кусень в червоні пальці дукача (Стельмах, І, 1962, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 840.