СУДІЯ́, ї́, ч., книжн., уроч. Те саме, що суддя>́ 1, 3. Судія такий добродушний, говорив зо мною по-людськи (Фр., II, 1950, 348); Буду пильно наглядати — Книжку ти яку читаєш, З ким говориш, де буваєш… Твій я буду судія (Крим., Вибр., 1965, 110); * У порівн. Турчинович, як грізний судія-громовержець, глушить свого колегу, а той сидить і кисне (Кол., Терен.., 1959, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 826.