СУДЬБА́, и́, ж.

1. розм. Те саме, що до́ля¹. Боролись ми не раз, не два з судьбою (П. Куліш, Вибр., 1969, 363); В твоїх руках тепер, народе, Твоя судьба, твій рівний шлях, Бо світоч гордої свободи Палає у твоїх руках (Рильський, II, 1960, 297); *У порівн. Вона, Євгена, біля тину.. Стояла тихо, мов судьба (Стельмах, V, 1963, 62).

◊ Обі́йдений судьбо́ю див. обі́йдений; Судьба́ завела́ (заведе́) див. заво́дити¹.

2. заст. Обмова, пересуди. Се не судьба, а щира правда (Номис, 1864, № 6720).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 829.

Судьба, би, ж. Осужденіе, пересуды. Се не судьба, а щира правда. Ном. № 6720.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 227.