СУ́ДНИК, а, ч.
1. Полиця, шафа для зберігання посуду, а також продуктів, напоїв і т. ін. Донька.. жваво налагодила що слід до чаю, витягла з скрині в’язку бубликів, достала з судника десяток черствих пряників (Л. Янов., І, 1959, 215); Торохнуло й покотилось щось над хатою. Дзвенять шибки, посуд на суднику, на воднику у сінях відра (Вас., Вибр., 1954, 70).
2. Поличка з образами; божник, божниця. У куточку, на суднику, горів гасник (Скл., Карпати, II, 1954, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 827.