СУГУ́БИЙ, а, е. Особливий, винятковий. Подай же й нам, всещедрий боже!.. Любов безвічную, сугубу На той світ тихий принести (Шевч., II, 1963, 395); В час смертельної небезпеки.. дворянство дає кріпаків і майно з сугубою неохотою, скаргами й наріканням (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 821.